Михайло Пилинський,
стипендіат Fulbright Graduate Student Program 2018-2020,
University of South Florida, Tampa, FL.
Нарешті я повернувся зі свого навчання, оклигав після зміни часових зон та стресу від довгого перельоту. Час радіти, висловлювати вдячність та трохи рефлексувати.
Перш за все, я вдячний програмі імені Фулбрайта за такий унікальний, чарівний та незабутній досвід. Навчання за спеціальністю Американістика не пройшло даремно. Я дізнався про американську систему навчання та методи викладання й дослідження, про історію інституту шлюбу у США, про розвиток феміністичних теорій, про культуру 1970х років. Написав магістерську про філософію свободи за часів Американської боротьби за незалежність. І це ж тільки вершечок льодового плавучого острова, тільки його академічна складова! А скільки цікавих місць я відвідав, на скількох виставках побував, скільки усього побачив, відчув та спробував, на скількох пляжах скупався?
Вдячний я також і Університету Південної Флориди та його професорам, які й викладали усі ці цікавенні предмети. Вони навчили мене і тому чого прагнули навчити, і навіть більше. У певний момент я збагнув, що вони також не без політичної заангажованості, тож зміг побачити кілька сторін однієї й тієї ж проблеми. На їхньому досвіді я додатково побачив як треба і як не треба викладати, які практики потрібно впроваджувати, а які ні. Яким викладачем хотів би бути я – от, мабуть, найбільший урок од них. І за нього я щиро вдячний.
Особливе ж місце у моєму серці на завше зайняли люди, із якими я вчився, жив та розважався. Саме завдяки місцевим американцям та іноземним студентам моє перебування у США стало об’ємним. Я вперше відвідав матчі з хокею, бейсболу та футболу, побачив жіночі збірні спортивних команд; відвідав буддистський храм, азійський ринок, шведську IKEA, американську ярмарку зброї та стрільбище; вигулював собаку, грався з котами, пестив пінгвінів, торкався скатів, годував зграю папуг та трошки лякав американських курок; потрапив у автомобільну аварію, бачив як працюють криміналісти на місці злочину, стріляв з пістолета та напів автоматичної зброї, боровся з несправною пожежною сигналізацією о 3ій ночі, спав у бібліотеці, їв крокодила та глибоко просмажене печиво. Самотою, я б ніколи не наважився й не змусив себе до стількох відмінних пригод!
Усе це зробило мене розумнішим та мудрішим (хочеться вірити). Я побачив, що картина прекрасного американського життя є справжньою, якщо сумлінно працювати та покладатися максимально на свої сили. Зрозумів, що успіху досягають ті, хто бере відповідальність за власний успіх на себе; але також і ті, хто вміє вчасно просити про допомогу та відгукуватись на прохання інших; ті, хто мають у житті мету та впевнено, із пристрастю до неї рухаються. Переконався, що успіх у житті корелюється із порядністю, бо вона є запорукою не тільки власної успішності, але й усього твого оточення: рідних, коханих, друзів, сусідів, колег, а також людей, які тільки чули про тебе й твою порядність.
Усьому цьому та більше я навчився перебуваючи за Програмою для студентів старших курсів та випускників ЗВО від Програми імені Фулбрайта в Україні. Моя безмежна вдячність та низький уклін українському офісу програми імені Фулбрайта, її центральному офісу у США, працівникам Інституту Міжнародної Освіти (ІІЕ) та усім американським платникам податків та приватним спонсорам програми!
А усім охочим взяти участь у програмі я скажу так – уважно читайте вимоги, думайте, звертайтеся за порадою, подавайте та вигравайте, навчайтесь, поширюйте свій досвід та здобуті знання. Несіть добре слово про програму імені Фулбрайта, привертайте до неї увагу співвітчизників та іноземців – сприяйте продовженню її життя та можливості змінювати світ на краще. Зовсім скоро, у 2026 році програмі вже буде 80 років. Многая літа!
